Замість епіграфа.

Одного разу єгипетський фараон привів своїх жерців на високу вежу і наказав подивитися вниз, туди, де сотні й навіть тисячі стомлених, виснажених рабів, ледве волочачи ноги, закуті у важкі чавунні ланцюги, несли каміння для будівництва міста.

Кожен такий бідолаха міг нести не більше одного каменю за раз. Раби рухалися довгими шеренгами, праворуч і ліворуч від яких перебували стражники, ліниво їх охороняючи, і час від часу застосовуючи батіг як покарання.

Самі охоронці були не дуже захоплені своєю роботою. Пекуче сонце і важкі обладунки, які вони одягали на випадок бунту, сильно втомлювали.

У держави було багато рабів і вважалося, що це одна з переваг держави. Раби були безоплатною робочою силою, на яку, проте, йшли чималі ресурси. Їхнє утримання, харчування, плата стражникам. І при всьому при цьому і ті й інші завжди були незадоволені. Але найбільше, звичайно, фараон і його придворні побоювалися бунтів і кривавих розправ. Для цього нерідко доводилося посилювати охорону, а також краще годувати й утримувати рабів, щоб вони й далі погоджувалися виконувати за всіма мірками нелюдську працю. Усе це тільки призводило до збільшення витрат, але ніяк не прискорювало будівництво, адже раби, як і раніше, неохоче робили свою роботу і погрожували початком бунту.

І тоді фараон запропонував вирішення проблеми. Раби стануть працювати швидше, а варта їм і зовсім не знадобиться. Стражники теж стануть рабами, причому добровільно. І зробити це дуже просто. Для цього на світанку слуги сповістять усіх жителів міста про те, що відтепер усім рабам дарується свобода. Кожен може робити те, що забажає. А тим, хто доставлятиме каміння до палацу, платитимуть золотими монетами. На ці монети можна буде купити їжу, одяг, слуг або житло. Тепер усі раби стануть вільними жителями з рівними правами.

Наступного дня фараон разом зі своїми жерцями зібралися на високій вежі. Те, що вони побачили, не піддавалося жодному поясненню. Сотні й тисячі колишніх рабів тягли важкі камені. Деякі з них тягли по два і навіть по три камені, сподіваючись заробити більше монет. Багато охоронців теж несли каміння, адже тепер охороняти було нікого, а спокуса заробити монети була такою великою. Люди, які вважали себе вільними, знявши кайдани, в надії на світле майбутнє і щасливе життя прагнули заробити якомога більше монет. Так з’явилися гроші.

Минав час. Фараон періодично піднімався на свою вежу, щоб оцінити зміни, що відбуваються. Він помітив, як частина рабів, об’єднуючись у невеликі групи, споруджували спеціальні вози для каміння, завантажували їх доверху і штовхали до міста. Фараон розумів, що це тільки початок, що буде ще багато нових винаходів і нововведень. Ось уже з’являлися слуги, які розносили воду та їжу. Деякі заповзятливі працівники здавали в оренду вози та коней. Люди відчули себе вільними. Вони відчули, що можуть керувати своєю долею. Але ось тільки суть того, що відбувається, не змінилася, вони, як і раніше, тягали каміння фараонові, тільки в обмін на металеві кухлі, цінні тільки тим, що суспільство погодилося вважати золото цінністю.

Тепер до суті.

Багато хто з нас замислювався, що таке гроші, звідки вони беруться, у чому їхня цінність і суть.

По суті гроші (фіатні, про крипту наступного разу) – це боргова розписка уряду про зобов’язання цього уряду в обмін на надані послуги/роботи/товари.

 

Загальноприйняті властивості грошей

1.універсальність

2.збереженість

3.Ідентичність

4.Адитивність і подільність (до певної межі)

5. Портативність

 

Загальноприйняті функції грошей

1.Міра вартості

2.засіб обігу/платежу

3. Засіб заощадження і накопичення

Але це розуміння рабів, нехай і дуже добре оплачуваних нуликами й одиничками в базах даних, які можна обміняти як на такі самі умовно-цінні золоті кругляші, так і – поки фараон дозволяє – на реальні цінності – квартира, машина, смачна їжа, освіта тощо.

Отже – Гроші далеко не універсальні, сходіть у Парижі до ресторану з доларами в кишені, або з кредитною карткою до сільського клубу на Закарпатті – і самі переконаєтеся.

Збереження – гроші “показали”, наприклад, 1991 року, коли ощадкнижки трудівників, які заробили собі на квартири і машини, перетворилися на “юлину тисячу”. Кидок з ощадкнижками, мабуть, найбільший кидок в історії грошей.

Засіб заощадження – та ось недалеко, у 2014-му,  фараони перевели вартість гривні від  8 до 25 за долар, пограбувавши всю країну. Де осіли ці гроші – питання риторичне.

Як бачимо – вартість грошей залежить виключно від бажання фараона.

Як працюють банки.

Ви думаєте – заробляють гроші на відсотках за кредитами і комісіях? А ось і ні – гроші здебільшого беруть у нацбанку як “рефінансування” і крадуть.

Чим це закінчується – відомо. Дрібні банки закриваються разом із грошима вкладників, а великі накачуються далі грошима, провокуючи інфляцію – це якраз те саме порушення накопичувальної властивості грошей. Якщо гривня інфлює на 5-20 відсотків на рік (іноді й на 300), то долар стабільно на 3, і в такий спосіб депозитні ставки збагачують виключно банкірів.

А для любителів посперечатися трохи математики.

Припустимо, я поклав у 2000 році 5000 гривень (1000 доларів) у банк і щомісяця капіталізую відсотки.

Середня ставка депозиту по гривні – 15% річних, що означає (виплата відсотків же помісячна) 1.25 % на місяць.

Тоді до 2021 року в мене має накопичитися 5000 * (1,0125 у ступені 240)=98575грн, що мало б становити 20 тисяч доларів. А становить… 3600. Але ж долар двохтисячного року вагоміший за нинішній. Сталінка на Печерську тоді коштувала 20000$, а зараз 100000$… І це якщо банк взагалі не розчинився в тумані з вашими грошима… Тобто 20 років депозиту принесли чистий збиток.

Але і це ще не все. Для того, щоб за двадцять років на депозиті збільшити свої статки (за купівельною спроможністю) у 20 разів, необхідно, щоб економіка країни зросла разів у 30-40.

Це не під силу навіть азіатським тиграм, а наша економіка в реальності тільки падає – і не сперечайтеся, і так нудно.

Але і це ще не все.

Щоб захопити решту багатств світу, банкіри використовують кілька хитрих прийомів.

Банківські пастки.

З метою захапати якнайбільше реальних багатств в обмін на свої кругляшки і нулики-одинички банкіри тисячі років  роблять наступний хитрий хід, званий “БУМ”, ну або “бульбашка”, по-нашому.

Валюта зміцнюється, а ось процентні ставки різко падають. Кредити отримати дуже легко. Зростає платіжний попит, а з ним і виробництво, і ціни. У кредит встановлюють нові цехи для розширення виробництва, купують нову техніку, зрозуміло, теж у кредит. Попит  і кешфлоу дозволяють  легко обслуговувати банки. Поки що… Люди і підприємства дедалі більше залазять у кредити, зокрема валютні (адже ставка менша, а гривня стабільна, як ніколи раніше). Згадаймо 2008-й рік літо. Гривня 4,69; квадрат звичайної хати на Печерську 5000 доларів. УСЕ! ПОПАЛИСЬ!

Курс стає 8,5 замість 5. Кредит взяти неможливо і пролонгувати теж. Відсоткові ставки до неба! Гроші пропадають з обороту, ніхто нічого не купує. Ну, крім банкірів і чинуш. Це називається “КРИЗА”, коротше, “бульбашка лопнула”.

СТЕЙНБЕК ПРО КРИЗУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ США, 1939 рік:

“Першою дозріває вишня. Півтора цента фунт. Чи варто збирати її заради таких грошей? Чорна вишня, червона вишня – наливна, солодка, і птахи надкльовують її, а після птахів над нею з дзижчанням в’ються оси. І кісточки в обривках почорнілої м’якоті падають на землю і засихають.

Сизі сливи стають м’якими та солодкими. Збирати їх, сушити, обкурювати сіркою? Та де там! Нічим платити за прибирання, навіть за найнижчою ціною! І сизі сливи килимом устеляють землю. Шкірочка на них сіпається зморшками, і хмари мух з усіх боків летять на бенкет, і долиною розноситься солодкуватий запах тління. Сливи темніють, і весь урожай гниє, валяючись на землі.

І ось достигають груші – вони жовті, м’які. П’ять доларів тонна. П’ять доларів за сорок ящиків, кожен по п’ятдесят фунтів. Але ж дерева треба було обприскувати, підрізати, сад потребує догляду, – а тепер збирай груші, пакуй їх у ящики, вантаж на машини, доставляй на консервний завод. І за сорок ящиків – п’ять доларів! Ні, ми так не можемо. І жовті плоди, важко падаючи на землю, перетворюються на кашу. Оси в’їдаються в солодку м’якоть, і в повітрі стоїть запах бродіння і гнилі.

Дрібні фермери бачать, що борги підповзають до них, як морський приплив. Вони обприскували сад, а врожаю не продали. Наступного року цей маленький фруктовий сад зіллється з великою ділянкою, бо його господаря задушать борги. Цей виноградник перейде у власність банку. Зараз можуть уціліти тільки великі власники, тому що в них є консервні заводи.Запахом тління тягне по всьому штату, і в цьому солодкуватому запаху – горе землі. Люди, які вміють прищеплювати дерева, які вміють селекціонувати, виводити схоже і велике насіння, не знають, що треба зробити, щоб голодні могли їсти вирощене ними. Люди, які створили нові плоди, не можуть створити лад, за якого ці плоди знайшли б споживача.

І поразка нависає над штатом, як тяжке горе. Те, над чим працювало коріння виноградних лоз і дерев, треба знищувати, щоб ціни не падали, – і це найсумніше і найгірше. Апельсини цілими вагонами зсипають на землю. І апельсинові гори заливають гасом зі шланга, а ті, хто це робить, ненавидять самих себе за такий злочин, ненавидять людей, які приїжджають підбирати фрукти. Мільйони голодних потребують фруктів, а золотисті гори поливають гасом.

І над країною встає запах гниття.

Паліть каву в пароплавних топках. Паліть кукурудзу замість дров – вона горить жарко. Скидайте картоплю в річки і ставте охорону вздовж берега, а то голодні все виловлять. Ріжте свиней і заривайте туші в землю, і нехай земля просочиться гниллю.

Це злочин, якому немає імені. Це горе, яке не виміряти жодними сльозами. Це поразка, яка звалює на порох усі наші успіхи. Родюча земля, прямі ряди дерев, міцні стовбури і соковиті фрукти. А діти, які помирають від пелагри, мають померти, бо апельсини не приносять прибутку. І слідчі мають видавати довідки: смерть унаслідок недоїдання, бо їжа має гнити, бо її гноять навмисно.

Люди приходять із сітками виловлювати картоплю з річки, але охорона жене їх геть; вони приїжджають в автомобілях, що деренчать, по викинуті апельсини, але гас уже зробив свою справу. І вони стоять в заціпенінні і дивляться на картоплю, що пропливає повз, чують вереск свиней, яких ріжуть і засипають вапном у канавах, дивляться на апельсинові гори, якими з’їжджають додолу зсуви смердючої рідини; і в очах людей поразка; в очах голодних зріє гнів. У душах людей наливаються і зріють грона гніву – важкі грона, і дозрівати їм тепер уже недовго”.

 

І ось тоді закладені заводики, колгоспи, квартирки, магазинчики і тп. швидко змінюють господарів. Іпотека, панимаш, застава….. Виконання законних вимог кредитора. Простягай руки. А то протягнеш ноги.

І ви ще питаєте, чому ми не беремо кредити?

Звичайно, з появою електронних грошей люди намагаються порушити всевладдя фараона.

Першим почав геній вселенського масштабу І.Маск.

Його pay-pal планувався як альтернатива грошам – безготівкові гроші, по суті, велика база даних. І він планував завести туди всі гроші – вони б самі туди затягнулися за рахунок вигоди і зручності роботи. Ясна річ, Маску охорона фараона не дала завершити цю справу. За тягання каменів платить тільки Фараон! И pay-pal став звичайною платіжною системою.

Але ще один геній – Накамото – створив таку систему, що, схоже, влада фараона буде руйнуватися. І варта фараона просто не може його знайти! Та вже й пізно.

Але про криптовалюти – іншим разом, чекайте

Закінчимо на оптимістичній ноті. Наш бізнес реальний, високорентабельний і зрозумілий. Прекрасна тема зберегти гроші і заробити на чомусь реальному.

Вкладайте, і ваша теплиця щомісяця принесе вам трохи огірочків. А огірочки це не золото, їх їдять щодня і платять за це поточним універсальним еквівалентом вартості – котрий ви й отримуватимете з теплиці незалежно ні від чого.

Ще про гроші вам, вишенька на торті, пане Мавроді, розумно, тонко, геніально:

ХОЧЕТЕ ПОСПЕРЕЧАТИСЯ, ОБГОВОРИТИ?

Ласкаво просимо!

Наш телеграм-канал: https://t.me/AgroGloryTime

Автор: Дробишев Павло